Як уже набридло чути знову і знову
Порожні балачки, пафосні розмови!
“Мова калинова”… “Пісня солов’їна”…
Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!
Забули культуру, забули історію,
Почуваємося зайвими на своїй території,
Віримо чужим, своїм не довіряємо,
Розводимо руками – маємо що маємо!
Сьогодні братаємось, щоб завтра продати.
Кум іде на кума, брат іде на брата.
Національна ідея, як засіб спекуляції.
Здобули державу, втратили націю…
Коли ж у народу більше немає відваги,
Немає власної гордості, немає самоповаги,
Коли кожен за себе у своїй хаті з краю –
У такого народу і героїв немає.

А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятись вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без “правобережних”, без “лівобережних”,
Добри, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть якою стане країна,
В якій кожна людина живе як людина,
В якій все що хороше, – значить і наше!..
Але поки, на жаль, все зовсім інакше…